На початку ХХ століття в Мурафі на 30 гектарах садиб жило півтори тисячі євреїв - більше половини населення села. А нині - в селі жодного єврея немає і тільки Будкер повертається до нас бодай на меморіальній дошці. Про його таємниче і засекречене радянськими спецслужбами життя відомо менше, ніж про наукові відкриття, премії та державні нагороди. Бо Герш Іцкович мав і друге, слов'янське ім'я та по батькові - Андрій Михайлович. Але точно відомо, що цей знаменитий вінничанин народився у бідній батрацькій родині 1 травня 1918 р. в селі Стара Мурафа (об'єднувало 4 сусідніх поселення) Подільської губернії. А коли малюку виповнилося всього два тижні від роду, його батько Іцхак Будкер трагічно загинув від випадкової кулі... Тому мати виховувала сина одна і в другій половині 20-х років вони переїхали жити у Вінницю, де Герш в 1936 році закінчує середню школу № 9 і вступає на фізичний факультет Московського державного університету. 22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, а наступного дня студент Будкер отримав диплом фізика і рядовим пішов на фронт. Ми знаємо, що він дослужився до звання полковника і винайшов  приціл до зенітки під назвою «АМБ», що з першого разу збивав німецькі літаки. Саме так талановитого молодого вінничанина помітив академік Курчатов і запросив після війни у свою лабораторію.

Через секретність своїх винаходів Будкеру було практично неможливо приїхати на Батьківщину, на могилу батька в Мурафу, але він якимось дивом умовив спецслужби відпустити його в 1958 році на Вінниччину. Щоб ви розуміли, якою була тодішня перейменована в 49-му в Жданово Мурафа, скажу, що євреї тут будувались впритул один до одного, як ластівки ліплять свої гнізда. Вони займались кустарним ремеслом, торгували, були лікарями, вчителями... А стільки національностей жили в селі, що у нас навіть була своя нацрада! А коли створили після 17-го року колгосп «ЄвТруд», то користі від нього ніхто не мав - євреї не любили працювати на землі і віддали землю поселенню Клекотина...

Останні євреї виїхали з наших місць у 1994-95 роках після «перебудови» зі словами «нова влада влаштує гоніння - тому ми кидаємо рідне Поділля»! Але могили їхніх предків назавжди залишились тут, тому й тягнуться вони на старе кладовище щоосені... Як свого часу приїхав у рідну Мурафу до могили батька Будкер.

Вісім років питання встановлення дошки Будкеру на Мурафській школі висіло в повітрі, бо, окрім рішення місцевого самоврядування, потрібен був спонсор... Як не дивно, але ним став земляк - уродженець Шаргородщини, керівник міжнародного Вінницького земляцтва в Києві Володимир Безносюк. Про меморіальну дошку, відкриту на школі в Мурафі, він коротко сказав: «Вона скромна і лаконічна, як і все життя Герша Іцковича. Бо попри всі свої 88 монографій, славетні винаходи, входження до еліти світової ядерної фізики, академік Академії наук СРСР, засновник і до кінця життя незмінний директор Інституту ядерної фізики Сибірського відділення

АН СРСР Будкер все своє коротке 59-річне життя був дуже скромною людиною... Він зробив так багато в науці, що його ставлять в один ряд з такими видатними вченими як Курчатов, Тамм, Мигдал...»

Про надсекретний період життя і творчості лауреата Державної Сталінської та Ленінської премій відомо, що в теоретичному відділі «Лабораторії № 2» під керівництвом Курчатова Будкер працював над вдосконаленням ядерних реакторів. Його інтереси торкались теорії циклічних прискорювачів. Наслідком робіт тих років були кандидатська дисертація та Державна Сталінська премія, якої він був удостоєний у 1949 р. та Ленінська премія 1967 р. Також його праця відзначена орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора та чисельними медалями.

Андрій Михайлович все більше переконувався, що моральний обов'язок вчених - знайти більш раціональні і дешевші методи виготовлення прискорювачів. Він вважав, що такі методи існують - варто лише глибше замислитись, добре попрацювати і не йти стандартними шляхами. Академік Будкер любив повторювати, що в науці є багато можливих шляхів, крім одного - по якому пішли інші, тому його улюбленим гаслом було: «Переганяти, не наздоганяючи».

Всесвітню популярність Андрію Михайловичу принесли висунуті ним ідеї з розробки і створення термоядерних установок з магнітними пробками, методу «електронного охолодження» у прискорювальній техніці. Ним були запропоновані декілька нових напрямів у фізиці плазми та керованого термоядерного синтезу, які покладені в основи досліджень, що проводились у багатьох наукових центрах світу.

Інший напрям робіт інституту - одержання антиречовини. Академік Будкер вважав: «Антиречовина дасть можливість людству завоювати всю сонячну систему. Можливо, те, над чим ми працюємо, дасть можливість зробити реальною подорож до інших світів».

Офіційної інформації про причини смерті на 59-му році життя талановитого вченого родом із Вінниччини в тодішній пресі не повідомлялось. Але кажуть, що виною усьому радіація - неодмінна супутниця більшості наукових винаходів Герша Будкера... І ось, майже через 30 років після смерті, він зробив те, що не дозволялось при житті - усміхнений та мудрий повернувся в рідну батьківську Мурафу. А за словами директора школи, меморіальна дошка і документи про життя знаменитого земляка стануть першими кроками до створення класу-музею Будкера в рідному селі. Також громада Мурафи  розшукує племінника Герша Іцковича, котрий мешкає в Канаді, ймовірно, в Торонто, для встановлення прямих контактів з родичами академіка-земляка...